Як осінь дарує листя, Так мати забезпечує сон. Пам'ятаєш, як з нею молився, Коли ніхто не прийшов?

Як ранок дарує промінь, Так мати світить у пітьмі. Скажи, а хто ще зміг Воскресити померлу надію в тобі?

Як свято дарує радість, Так мати дарує себе. Її душу не здолає старість, Старіють очі, а серце вічно молоде.

Як машини долають відстань, Так мати зневіру зітре. Не дивись на неї Таким холодним обличчям, Вона пам'ятає і все береже.

Як годинник іде без зупину, Так матері спливає час. Не втрачай жодної хвилини, Щоб потримати за руку ще раз..

Олена Грегірчак

Незнана досі теорема Так і кружляє в голові, Ця вічно болюча тема Стосується всіх на землі.

Не дає спокою І вдень, і вночі питання, Як залишатись собою При зустрічі з незнайомими людьми

Як зняти маску Байдужості чи самоти І відкрити серце Щирості і краси.

Просто жити для себе, Знайти свою мету, Вдихати подих повітря І не забувати про красу.

Зустрічати схід сонця З усмішкою на устах І так само проводжати З щирістю у думках.

Любити природу І своїх близьких, Незважаючи на незгоди Бути завжди біля них.

Можливо, не вийде Жити в гармонії з усім Проте, краще бути собою, Аніж кимось і водночас ніким. 

Олена Грегірчак

Думки про життя та долі людей надихнули мене на такі рядки:

Є речі, які хочеться спалити - Викинути зайвий бруд із життя.  Є дні, в яких не хочеться жити,  Потопаючи у власному вирі каяття. Також існують миті, Зіткані із теплих ниток мрій, Якими хочеться накрити Цей безглуздий маскарад подій. Є люди, яким не хочеться прощати, Закрившись від них на сім замків. Є час, коли хочеться мовчати, Коли не потрібно безліч слів. Є правда, яку не варто говорити - Вона зсередини гнила. Є вода, яку краще не пити - Там отруйна змія. Є любов, якою варто жити, Вона щира і проста. Також є надія, про яку Не слід говорити, Якщо хочеш дожити до ста.

Олена Грегірчак