3.VІІІ.1989.

У профілакторію. У лісі за Рибним. Два дні лив дощ. Сьогодні випогодилося. Вчора боліла голова, але я все одно записував пісні від Липчучки. Унікальна жінка. Не вчилася в школі, але життєвою мудрістю світиться вся.

 х х х

 Нова трагедія. В Києві завалилася головна пошта й міністерство зв’язку. Загинуло 11 осіб, двоє в тяжкому стані. На головній, Жовтневій площі це сталося начебто вчора о 16-ій годині дня. Подія дуже символічна. Повені на Далекому Сході, в Індії, Китаї, Кореї.

 х х х

 Страйк вуглярів – це те, що найперше вдарило й налякало реакціонерів, які гальмують перебудову. Зрозуміло, що дехто розраховував на інше. Раніше страйки розганяли й розстрілювали. Тепер сталося таке, що змінить дуже багато. Відбулася репетиція.

 х х х

 На черговому екологічному мітингу я повинен виступити про те, що Батьківщина в небезпеці. Екологічна небезпека нависла над нами, що сім'ї малочисельні, що майбутнього не буде…

 х х х

 Закінчилися гастролі львів'ян-заньківчан. Стрічався з Кадировою, Брилинським, Максимчуком та з іншими. Домовився про концерти літературні Максимчука. Святослав читав лірику і «Похорон». Розказував, що Іваничук Роман казав йому:

• Святославе, ти знаєш, що Івана Франка я знаю і люблю, а от «Похорон» не розумію.

 Святослав у клубі письменників ще раз читав, і тоді Іваничук вимовив: «Та тепер я вже розумію! То всі ми Мирони!». Дійшло до «папи», що і він Мирон. Але як на мене, то Іван Франко міг ліпше зробити цю поему. Скажуть: філософська поема. А хіба «Мойсей» не філософія? Го-го! Яка то глибока філософія.

 х х х

 Позавчора я мав тут, у профілакторії «Здоров’я», літературний вечір. В їдальні було багато людей. Дуже добре сприймали. Дуже багато розмов. Пасічник приніс мені букет прекрасних троянд , які сам виростив.

Навколо нашого Тараса почали дівчата витися, бо раптом виявили, що він син письменника. Тарас на них не звертає уваги (соромиться мене). Сьогодні з мамою поїхав до міста вибирати паспорт, бо в неділю їде до Ленінграда. Паспорт, мабуть, не випишуть, бо тільки у вівторок здав документи, а ось довідку вибере. Відчуваю, що школярів намагаються ізолювати від революційних подій на Прикарпатті й везуть у «колиску Жовтневої революції».

 4.VІІІ.1989.

Робітника й селянина обдурити легше, ніж інтелігента. Інтелігент – скептик, він недовірливо ставиться до політичних ігор, бо інструмент його – аналіз. Дивно, що Горбачов зумів на свій бік перетягнути інтелігенцію, яка його підтримала, як нікого з лідерів. Навіть Ленін не мав такої підтримки. Але, якщо він почне відходити від цього курсу, то його очікує катастрофа.

 х х х

 Тіньова економіка існує. Колись на панській землі працювали кріпаки, а золото лилося в панські кишені; нині працюють колгоспники й робітники, а гроші ллються в кишені голів колгоспів, директорів заводів, партійних і господарський діячів.

 Нині йде велика війна. На вістрі цієї війни Лигачов Єгор Кузьмич з одного боку , Тельман Хоренович Гдлян і Микола Веніамінович Іванов (слідчі) з другого. Колись таке було неможливим, а нині йде війна. «Узбецька» справа переросла в «Кремлівську», як висловився Гдлян. І Горбачов це розуміє. Штучні дефіцити – війна проти нього. А ще лякає його Єльцин, популярність якого велика. Демократизацію Єльцин називає своїм іменем – лібералізація.

 В Грузії діє партія національної незалежності Грузії, яку очолює Церетелі.

 х х х

 Коли я був у Тбілісі, то заходив до Надара Гурешидзе, який працював тоді в Раді Міністрів. Я був і перед будинком урядовим і в будинку, де вночі на 9 квітня 1989 року пролилася кров. Ця подія така ж, як і 9 січня 1905 року, як ота кривава неділя. Через 12 років була революція. Поразка у війні з Японією така ж, як і поразка у Афганістані. Почалася нова доба і боротьба проти радянської буржуазії, яка викохалася за 70 років.

 х х х

 Сьогодні я телефонував до редакції «Комсомольського прапора». Розказував Білецький, що Ботюк Василь опинився в багатотиражці «Карпатпресмашу». Редактор пішов у відпустку, а Ботюк лишився замість нього. І написав критичну статтю про мітинг в Івано-Франківську. Він так написав, що робітники збунтувалися, пішли до директора і сказали, аби той негайно звільнив Ботюка. Шинкаренко – директор почав захищати Ботюка. Тоді вони сказали:

 - Ти дивися, бо ми ще тебе не вибирали.

Парторг почав викручуватися теж. Ботюк Василь, аби то якось перетерлося, втік у відпустку. Робітники вимагають, аби його вигнати з багатотиражки.

7.VІІІ.1989.

Опівніч. Перечитую Івана Франка, Захарію Степанку – румуна. Щоденно ковтаю кипу газет, журналів. Треба обмежувати себе, бо ж часу на писання не залишається зовсім. Фольклористика теж добра злодійка, але на неї не нарікаю я. Громадська робота – злодійка.

 У 1939 чи 1940 роках в Павелецький ліс, що називається Бовки (справа, як їхати на Калуш), приїхала крита військова машина. Солдати щось там у лісі робили, бо машина світила. Вінтоняк-лісник гадав, що крадуть ліс і підкрався до тої машини, але показатися боявся. Другої днини він прийшов і побачив свіжу землю. Він її розпорпав і тоді показався гуцульський дитячий постолик, а далі і кептар гуцульський. Цей лісник не став далі розкопувати, а побіг до сільради. Голова сільради зателефонував до НКВД. Через ніч лісник на тому місці побачив велику яму. Тут були прикопані розстріляні, але де їх знову прикопали, ніхто не знає…

 х х х

 У полудне поїхав до міста, бо від ранку збирав підпеньки і назбирав їх цілу торбу. Але не ця головна причина. Чуло моє серце, відчувало, що з «Карпат» надійшов сигнальний примірник «Галицької брами». Тепер я можу зітхнути полегшено: книжка вийшла, маю два романи. Видання прекрасне (оправа, папір). Гадаю, що книжку сприймуть так, як треба. Це історія нашого краю.

 З Бойком, Добрянським, Юсипом «замочили» роман, і я пішов на правління Товариства мови, яке клюють з усіх боків. У «Червоній Долині» розгромили Долинський осередок за мітинг. Особливо Янковського побили (треба захищати хлопця). Виявляється, що на тому мітингу Січко прилюдно спалив районку. Стаття за підписом «Колектив редакції». Нікудишню статтю підготував Путько, і я йому сказав, що це демагогія.

 Приїжджав Бибик, син Федя Бибика і Соні. Він у Чернівцях, узяли його на роботу в квартирний відділ міськради. Приїхав до села, почали хлопці створювати оргкомітет, щоб поставити пам’ятник Шевченкові, а голова сільради Горальник з міліціонером прийшов до Козака погрожувати, що батьки постраждають через них. Я сказав Бибикові, аби не боялися шантажистів, а свого добивалися. Спочатку поставимо Височанові пам'ятник, а потім Шевченкові.

 Ввечері сестра Олеся розказала, що не тільки через це приходив міліціонер. Наша «Середина» - Качалівка знов відзначилася. Молоді хлопці пошили чи десь дістали синьо-жовтий прапор і пішли з ним до лісу (в Лази). Пили там горілку і радилися. А після того пошикувалися в колону і під прапором українським і піснями «Ще не вмерла Україна» та іншими сходили з гори до села, марширувалися на лугах і розмахували прапором. Потім купалися. Зрозуміло, що хтось доніс про це в район. Почали переслідувати директора Криліської школи Ігоря Коваля. Ним цікавляться в КДБ, галицьке начальство хоче знімати його з директора. Треба чоловіка захищати від дурнів.

 У неділю був у Калуші несанкціонований мітинг. Цілий день, як і в Долині, під українськими прапорами ходили по новому і старому Калушу, провели й екологічний мітинг. Хтось приїжджав до Вікторова по мене, але хто і звідки – невідомо. Гадаю, що з Калуша. Приходять і із заводів робітники. Я вже нічого не годен робити через людей.

 У неділю був мітинг на єврейському кладовищі.

 8.VІІІ.1989.

Був у облвиконкомі, бо треба було підписати Статут Товариства мови – хочуть закрити рахунок у банку, який нам відкрили. Виготовили ми бланки. Був Петро Федюк. Готуємо його до Спілки. Він створив кооператив «Чорногора» при Літфонді. Я порадив залучити й фонд культури, створити реставраційну майстерню, рятувати пам'ятки. Написав листа Борису Олійнику, щоб і Федюку допоміг, і поклопотав за Святослава Максимчука, щоб той нарешті став Заслуженим артистом України. Утряс багато дрібних справ у Товаристві мови й Спілці письменників, узяв Лесю і поїхали в ліс до профілакторію (пишуть, що в Павлівці, хоч до Павлівки звідси чотири постоли по карті). Ішли з Лесею через ліс з-під Ценджова (Тязева) й устигли на обід. Робітники ремзаводу приїжджали запрошувати на зустріч.

 «Прикарпатська правда» зібрала всього 16 тисяч передплатників, хоч мала колись 200 тисяч.

 Місто обговорює мітинги в Долині, Калуші і на єврейському цвинтарі. Євреїв зібралося мало, молоді майже не було. Рехтман прибіг, коли розходилися. Перелякані євреї. Ця нація відзначалася і відзначається політичним нюхом. По руках ходить текст листа Солоухіна до Солженіцина, протоколи сіонських мудреців, катехіс єврея в СРСР та інший самвидав. Підсунули й мені. Євреїв намагалися асимілювати 2000 років, а вони залишилися євреями. Всі біди ХХ століття нині списують на цей 20-мільйонний народ.

 Зустріли з Павлом Федюком Хвостіна. Колишній кадебіст і обкомівець сказав, що колоніальна система вижила себе, і тепер у нас тріщить усе. Танки нині безсилі. Витяг блокнот і почав зачитувати цифри, скільки знищено людей від революції. Виходить 97 – 107 мільйонів по СРСР. Розказував, як у 30-их роках знищили червону українську армію. Зробили нібито маневри. Згідно плану північні сили оточують українські частини між Дніпропетровськом, Кіровоградом, Жмеринкою, Києвом і т.д. За планом українські частини здаються, складають зброю. Українські командири гадали собі, що це військова гра, а зробили все насправді. Заарештували всіх командирів аж до сотників і розстріляли, бо Українська Червона армія була без зброї, яку склали нібито за умовами військової гри. Уціліли одиниці. Білоскурський (Кушнірюк за псевдонімом) з Коломиї був на курсах «Выстрел» і вцілів там. Я був у Солнечногорську поблизу тих курсів. Винищення велося дико. Війна показала, що без патріотизму національного нічого не відстояти.

 Ніщо так не об'єднує людей, як національна ідея. Якщо росіяни носили в армії будьонівки, розроблені на основі шоломів Київської Русі, то українці носили папахи зі шликами, як теперішні полковники. Латиські стрільці врятували Леніна і його уряд у 1918-му році, щоб здобути незалежність Латвії. Чехословацький корпус народив Чехословаччину. А чи була б Західна Українська Народна Республіка, якби не було січових стрільців?

 9.VІІІ.1989.

Тут у «Здоров'ї» люди нудяться. Після літературного вечора не мав проходу: коли ще щось таке буде? В понеділок зустрів Любу Клопотовську. Дала згоду на виступ. Сьогодні привезли її, і ось дали концерт ми обоє. Я розповідав, вона співала. Було гарно й невимушено.

 Телефонував додому. Жінка моя засіла за «Галицьку браму». Говорить, що дуже цікаво їй.

 х х х

 Я сьогодні почув страшну новину. На ТОСі хочуть пустити ще два цехи нових виробництв, які страшенно погано впливатимуть на кров – раки крові будуть і т. д. Кричатиму.

 «Прикарпатська правда» вже обробляє населення, щоб насадити гамерівські заводи в Калуші. Мовчати не можна. Готуватимемо мітинг протесту.

 х х х

 Коли зняли Микиту Хрущова, в Ростові-на-Дону висів лозунг: «Геть короля з Кремля, а королеву з полів!». Чорним написано було. Королевою полів називав Микита Хрущов кукурудзу. А Зарудний тут же написав «На білому світі», де теж за кукурудзу проїхався по Хрущову, хоч кукурудза – велике благо для України, Молдавії. Вона Карпати від голодної смерті рятувала.

 х х х

 Все переоцінюється… Упродовж 70 років обіцяли в СРСР щастя і благодать у майбутньому. А хіба у потойбічному царстві не обіцяють християни райське життя? Що змінилось? Нині бідуй, терпи, корися, а колись настане сонячне майбутнє. Воно ще далі, ніж у християн, які в рай входять, переступивши смертний рубіж. Віруючим хоч помирати легше, ніж невіруючим у комуністичне майбутнє.