20.V.1989.               

Про мене розпускають різні плітки, чутки, компромат. Найновіше: Пушик дає назад, виступає проти «Руху». Біда та й годі. Купка наших вар’ятів-неформалів – «Рух» і НРУ – Рух. Якщо я сказав, що Шевчук, Гладиш і ще дехто  – дурні, з якими нічого серйозного не зробиш, то вони розцінюють це, як виступ проти «Руху».

А люди не знають, що є два «Рухи». Спрацювало, мабуть, і те, що я сказав на установчій конференції, аби спочатку створити Товариство української мови, а потім уже про НРУ говорити, коли Гладиш викрикував. Люди не знають, як багато підводних рифів треба обходити, аби зареєстрували нас, аби щось зробити. З трудом відкрили рахунок, не дають приміщення, не роблять печатки й бланків, не реєструють ще.

Нічого ще нема, а робота ведеться більша, ніж ото весь «Рух» вів. Криком нічого не здобудеш. Потрібна праця. Мені дуже подобаються Шлемки. Вони роблять свою справу дуже глибоко й гідно. Я хочу зробити Товариство української мови великою силою. Коли зареєструють, виграємо вибори, а ні – програємо.

                      х                  х                х

Кажуть, що в Івано-Франківську відбулася таємна нарада за участю всіх перших секретарів райкомів західних областей і секретарів обкомів з приводу того, що у Львові створено координаційний центр народного руху. Проводили нараду Єльченко й Кравчук. Кравчука прокатали на виборах у Чернівцях. Завтра останній тур. Люди гомонять про те, що Іван Драч на зустрічі з Горбачовим сказав Щербицькому, аби той заяву  написав і йшов на пенсію. Люди втомилися терпіти диктатуру цього виродка.

                       х                 х                   х

     Була звітно-виборна конференція Товариства охорони пам’яток.

Голова Галина Лихачова дуже загравала зі мною. Так загравала, що навіть до конференції міськвиконком прийняв ухвалу, аби вулицю Ворошилова перейменувати на Семена Височана, а Будьонного вулиці повернути давню назву Дністровська. Я виступав на конференції.

Говорив про те, що руйнівникам пам'яток, які тепер керують, треба поступитися місцем молодим; що комбінують з пам'ятником І.Франкові й з пам'ятником Височанові; що на меморіальній дошці перед колишньою гімназією не знайшлося місця багатьом визначним діячам; що пора стати обличчям до Галича й створити тут постійно діючу археологічну експедицію, все передати в одні руки, що «партархів», як і господарський архів не влаштовувати на культуру; що в багатьох районах гальмують із створенням осередків Товариства української мови імені Т. Шевченка, що пора для господарських і партпрацівників організувати навчання з краєзнавства і народознавства, що пора підійти тверезіше до впорядкування назв міст і сіл.

Про нашу «Биківню» говорив. Мій виступ багатьом не сподобався з числа «партархіву» й діючих чиновників. Зате прогресивне крило дуже аплодувало. Були з Києва: інструктор ЦК і з республіканського Товариства. Я персонально зобов'язав інструктора, щоб у найближчі дні республіканські газети дали повідомлення про продовження конкурсу на пам'ятник Іванові Франкові.

     Все дається важко, але якщо солдати клали життя за те, щоб здобути один-єдиний будинок, то можна не щадити себе для того, щоб вернути вулиці чи селу давню назву або дати нову. Височанова вулиця є!

                          х                     х                    х

    З Шулепою радилися. Привезли списки тих людей, які вимагають надання статусу державності українській мові. Мені теж назвозили списки з різних підприємств і районів. До Києва повезу до 15000 підписів. Робітники й інженери переживають, аби хтось не напав на мене й не відібрав ці списки. Пропонують охорону. Я відмовився від такої пропозиції. Мрію собі, що в «Україні» буде літературний вечір за участю уряду, і там я вручу списки Дмитрові Павличкові або й Орлик, чи й  іншій персоні.

                           х                   х                    х

     Сьогодні понаписував багато листів: священикам у Городенку, щоб включалися в діяльність Товариства, перераховували пожертвування і внески; відписав  Геннадієві Коробкову до Волгограда, з яким навчався в Літінституті, Володимиру Піщуліну до  Москви, з яким служив на ракетній базі. Зібралося багато листів, на які не встигаю відповідати.

                            х                      х                      х

     На верхах заварилася сильна каша. В «Известиях» опубліковано рішучий протест Лигачова й Соломенцева, з яким вони звернулися до прокуратури СРСР з приводу інтерв'ю Гдляна та Іванова (слідчих), де ці слідчі звинувачуються в наклепі на цих вождів.

Слідчі заявили, що з Узбекистану йшли хабарі секретареві ЦК КПРС Лигачову й голові партконтролю Соломенцеву. Це прозвучало в інтерв’ю по ленінградському телебаченню. І заварилася каша. Гдляна й Іванова звинувачують у катуванні арештованих і порушенні законності. Про це виступали газети. На підтримку слідчих відбулася демонстрація протесту. Такого ще в історії СРСР не було ніколи. Соломенцев і Лигачов протестують. Це дуже на користь Єльцину, який віддав міністерський портфель, бо став депутатом Верховної Ради. Великі події.

                           х                       х                    х

    Горбачов вернувся з Китаю. Нібито налагодилися контакти. А тим часом розшумівся Краків. Студентська організація «Воля і спокій (мир і свобода)» громила радянське консульство, вимагаючи забиратися геть і вивести війська. Кидали каміння, пляшки в консульство, дрібну монету «на дорогу». Їх розганяли сльозогінними газами, дубинками й водометами. Тепер виникли барикади на вулицях. Дуже неспокійно в Кракові…                         

     21.V.1989.         

Сьогодні підемо до кінотеатру на прем’єру «Камінної душі». Цей фільм знімали торік у Верховинському районі.

    Люди бурхливо обговорюють нову подію: якийсь льотчик Олександр Зуєв, уже начебто демобілізований, викрав літак військовий і посадив його в Туреччині. При цьому поранив вартового. Це вже виглядає як анекдот. Руст Матіас сідає на Красну площу, Біленко викрадає найновіший літак, приземляється в Японії, Зуєв викрав літак, напади і втечі з Союзу. Тепер така ситуація, що важко сказати, чим усе закінчиться. Яремійчук вернувся з Москви і розказує, що там така атмосфера, що переживаєш за своє життя. Втікав додому з Москви.

     А в Москві таксисти прокручують на магнітофонах текст розмови Гдляна (слідчого) з Горбачовим, під час якої він інформував, що Лигачов, Соломенцев та інші теж замішані в хабарництві, корупції і т.д.

                         х                 х                    х

    У Китаї під час візиту Горбачова великий рух студентів і робітників (тисячі демонстрантів). Демонстрації. Вводять військове становище.

    Капітан Олександр Зуєв викрав літак МІГ-29. З бази коло Батумі злетів, а сів у Трапезунді. Поранений у руку, і сам поранив вартового. Чи це не протест проти політики Горбачова? Чи не навмисне цю втечу підготували?

    У Москві виходить журнал «Гласність».

    24.V.1989.         

Прибув до Києва. Тут розгублені люди. Ще не закінчилися урочистості до 175-річчя Шевченкового народження, а тут – дні Києва, з'їзд народних депутатів у Москві й наше свято писемності. З Москви замість 100 гостей прибуло 300. Не було місця в готелях. Мене якось влаштували в «Золотому колосі», де я мав ліжко. Зі мною жив батько з дочкою, інженер з Іжевська, потім два молдавани, а в інших номерах – учасники художньої самодіяльності.

    Я відчув, що Київ наляканий подіями коло пам'ятника Кобзареві. На закритті свята розвівалися синьо-жовті знамена.

Після кривавих днів у Тбілісі та ще й  газогубства, в зв'язку зі з'їздом київські гицлі не знають, що робити. Молодь носить значки-прапорці синьо-жовті, стрічки й навіть на майданах серед червоних є сині, є жовті прапори. Але зайшов я в Товариство української мови (це в Спілці, бо приміщення ще нема) і побачив там дівчину, яка на установчій конференції була ще студенткою. Там вона в національній одежі й волосся пов'язала синьо-жовтими стрічками. Тепер відрахували її за неуспішність, і Павличко Дмитро взяв її до себе, в Товариство. Тут, у Києві, Товариство мови бездіяльніше за наше. Досі нічого нема – ні приміщення, ні печатки, ні бланків квитків, ні значків – хвала Богу, що зареєстрували. Я був на двох засіданнях, у виступах давав чосу. Нас не зареєстрували, бо нема всіх паперів.

     Відкриття свята організували на території Софійського собору. Виступав Павличко, екзарх Філарет, Роспутін, білорус, болгарин і т.д. Я стояв у президії, а потім пішов помежи люди. Багато наїхало гостей з Канади, США, Югославії, Чехословаччини, Франції. З багатьма познайомився.                      

     25.V.1989.         

Вийшов № 5 журналу «Вітчизна», де є мої вірші. Ніколи не сподівався, що колись надрукують «Не пийте, хлопці», «Присвяту собі» та й інші. Вдалося!

Познайомився з Корсюком з Румунії. Розгублений, бо запізнюється назад, не було квитків на Бухарест. Зустріли Йона Георгіце. Він геть розгублений. Каже,що двічі нападали на його квартиру. Боцу примусили застрілитися. Георге Воде запакували в психлікарню, а оце потелефонували, що КРАЗ задавив Матковського. Каже Йон, що задавили навмисне. Машина його загадково зіпсувалася на дорозі. Він хотів її відремонтувати, а тут над'їхали одночасно дві машини й зробили з письменника і його машини пляцок. У Тбілісі діяли лопатки, в Молдавії випробовують отакий спосіб залякати народ. А що готують для України?

     В Москві йде з'їзд народних депутатів, подібного якому ще не було в історії. Я виступав у Жовтневому палаці разом з Мушкетиком, Драчем, Сердюком, Павличком, Влад, Жуковим, болгарами, білорусами. Вручив Павличкові 17000 підписів за державність мови. Ці підписи зібрало наше Товариство за два дні в центрі Івано-Франківська. Навіть Кікабідзе розписався – грузинський співак. Читав я «Сталініста» і «Пам'яті Івасюка». Овацію вчинили нам з Павличком. З Франції приїхало подружжя Вірстів, і старий професор дуже хотів, аби я з ним сидів на концерті. Я сів поруч. Сподобався йому мій виступ.                           

     26.V.1989.                

У Спілці був «Круглий стіл», на якому виступали Ілля Толстой, Романов з Новгорода, білоруси, болгари і багато росіян. Їм не сподобалося навіть те,  що свято велося українською мовою, навіть погрожували, як ось Боднаренко. Найгірші полукровки, як оцей напів… Я, звичайно, не міг не дати здачі. Почав Павличко, а я і Сердюк додали їм, аби не забували, що вони гості.

    Був у журналі «Музика», вичитав верстку статті про композитора Дмитра Княгиницького. Перед цим був у видавництві «Дніпро», де переглянув передруковану книжку Ольги Стрілець і розплатився з друкарками за передрук збірки. Доклав я дуже багато праці, часу й коштів, але я не шкодую. Хай Ольга Стрілець має книжку посмертну. Відредагувала збірку жінка нашого Козаченка з Калуша, який був колись нашим студійцем. Я працював з цим хлопчиком, виховував як літератора, який нині сам ґазда. Був у Товаристві «Україна». Багато цікавих знайомств, зустрічей, засідань, лекцій, фільмів. Буде що згадати про ці дні.                            

    27.V.1989.              

Свято продовжується. Вчора був у Академії наук, в музеї Києва. З Осипчуком дискутували про «Слово». З Піхманцем довго гомоніли. Хоче до Івано-Франківська повертатися з Києва. Захистився він. Засідала Рада Товариства мови. Я виступав там і казав, що потрібне діло, а не засідання. Огульчанському ставлять палиці в колеса на роботі. Іван Гончар гарно говорив, Бурячок. Леопольд Ященко, з яким я їхав на Раду, розказував, як його переслідували за купальське свято над Дніпром, за відродження обрядів і як тепер переслідують.

    Я був у музеї Максима Рильського. Подивився експозицію, а опісля сидів на повітрі, слухав трансляцію Верховної Ради СРСР. Цілий вечір провів з дніпропетровцями і одеситами, які приїжджали на Раду Товариства. Душать козаків, але вони не здаються.

    Борис Тимошенко із синьо-жовтим прапорцем на комірці діяльний у Товаристві. Жінка його із сином поїхала в США. В сина розпад внутрішніх органів. У пресі за кордоном з'явилися публікації: «Врятуємо внука Антоненка-Давидовича». Взяли 21-річного хлопця в національний центр і лікують. Він не хоче повертатися сюди. А Борис із другим сином у Києві. Може статися так, що він теж поїде у США.                          

    28.V.1989.              

Неділя. Був на святі міста Києва. Щоденно коло пошти гарячі дискусії. Тут гурмище людей-дискусантів. Дискутують про державність мови української, про еліту, про з’їзд народних депутатів, який набрав великої суспільної напруги (показують по телебаченню, транслюють по радіо). І на площах, і в переходах щовечора виступають гітарні барди, продають квіти і портрети мальовані. Тут же, на коліні, малюють. Знову йшли під синьо-жовтими прапорами на Подолі. Я пішов на Поділ. І оту «райдугу» Щербицького роздивився, і пам'ятник Маґдебурзького права 1802 року, і Сковороду, і Києво-Могилянську Академію, і Борисів узвіз, і фундаменти Пирогощої, знищеної у 30-ті роки, церкви, де хлопці якісь були з орлом-беркутом. Це вже було, як в часи князя Ігоря. Тут мене атакувало телебачення й радіо. Ввечері передали інтерв’ю – вдома бачили.

     Я сів у поїзд і у вагоні 2-го класу покотився до Івано-Франківська. Синьо-жовті прапори в Києві, у Львові.                          

    30.V.1989.            

Не дають спокою люди. З усіма своїми бідами, скаргами їдуть до мене, а сил нема в усе вникнути. Я не депутат.    

     31.V.1989.          

 Середа. Погідно. Треба вже дощу. Болить голова, а це ознака, що дощ падатиме. Вчора з Добрянським обмінювалися враженнями – він про шевченківське плавання розповідав, а я про свято слов’янської словесності і писемності. Моє телеінтерв'ю слухали й дивилися сусіди. Сьогодні радіо республіканське дало про обсерваторію в Карпатах.

                           х                       х                   х

    Тарас склав екзамени: географію на «5», алгебру на «3». Тепер грає. Лесю вчора відправили до Москви на екскурсію. Зі школи поїхали окремі класи.

                           х                     х                     х

 Йде з'їзд народних депутатів. Транслюють усе по радіо й телебаченню. Дізнаємось про таке, чого раніше ніхто не знав. Особливо цікавий суд всесвітній над убивцями-вояками. Виявляється, що Розумовський, Чебриков, Родіонов, заступник міністра збройних сил проводили тбіліську операцію. І указ надрукували 8. ІУ. 89р., щоб уночі розпочати. Сильні виступи. Ще й фільм показали. І до верхівки керівної добираються. Гдлян та Іванов (слідчі) наступають на Лигачова та інших.

Цікаво, що виплило. На Політбюро вже двічі обговорювали питання про зняття Горбачова. Як тільки він кудись їде, в країні починається…

                            х                    х                     х

     Вчора з Коломиї приїжджала Ольга Буртняк і говорила, що Ткачук  телефонував з Москви. Матвеєва – республіканського арбітра беруть до Москви і відкликають з депутатства. Ткачук пропонує мені йти знову на боротьбу за депутатство, та я щось не маю охоти.

                            х                      х                         х

     З Павлом Добрянським були в обкомі партії, в архітектурі й з Федорчуком балакали про перейменування вулиць, впорядкування агітації, про приміщення для Товариства мови. Тішуся, що вже є вулиця Височана і вернулася Дністровська. Захар'ян знову виходить з ідеями. Піонерський парк пропонує назвати парком інтернаціоналістів, щоб пам'ятник афганцям поставити, що ніяк не можна допустити.

     Жахливий пам'ятник хочуть поставити перед обкомом партії до 50-річчя Возз'єднання. Прибалтика кричить, що була то окупація, але для України це явище було возз'єднанням усіх земель. Ні, не можна відкидати все і вся. Так, були страшні сталінсько-беріївські репресії, вивозили на Сибір, дике створення колгоспів, нищення церков, мови, пам'яток, але невідомо, скільки голів українських довелось би покласти, якби відвойовували Галичину й Волинь, Закарпаття й Буковину. Я гадаю, що 1939-й рік був подією для нашого народу історичною. Товариство «Рух» начебто розіслало відозву про цю подію. Я поки що  не читав, що вони там пишуть. Гадаю, що на рівні пам'ятника, який пропонує Чайка поставити: гуцул грає на цимбалах, а східняк – на кобзі. Посередині два стовпці, на яких прапор з Леніним. Риють уже, копають. Та не бачив ніхто того пам'ятника-ескізу. Поставлять…

                             х                    х                     х

     Дуже сильні виступи депутатів на з'їзді. Виступали Єльцин, Борис Олійник, Власов. Власов різко розкритикував КДБ, цю чорну державу в державі, яка пожирає величезні кошти. Єльцин вдарив по привілейованому класу, який панує, а інші на грані голодної смерті, поза межею бідності. Та особлива боротьба йде навколо тбіліської трагедії. Депутат з Прибалтики сказав, що він знімає з себе депутатське повноваження доти, поки генерал Родіонов-убивця сидітиме на з'їзді депутатів. Хтось (не почув хто) висловив недовір'я уряду за те, що не хочуть признатися в тому, хто конкретно дав команду військовим убивати й застосовувати гази. Нині ми знаємо, що є 19-та дивізія Дзержинського і 6-й полк убивав грузинів, труїв. Які страшні гнійники виявилися на цьому з'їзді. Обламалася скеля й показалося те, чого ми не знали й не підозрювали, що є такий механізм. Ці вибори і цей з'їзд історичні. Все може бути, але ніколи вже не втаїти від народу того, про що дізналися ми від 1985-го року, а особливо 1989-го. Те, що Горбачов дав команду показати всьому світові, передати по радіо з'їзд депутатів, велика його перемога. Я гадаю, що це перелом, і якщо навіть військова хунта наважиться здійснити переворот, то народи вже не підуть на примирення.

А тим часом із Жовтня приїхав чоловік, який створив Товариство української мови, привіз список членів (прізвище його Богдан Салій), і кадебіст у спортформі спостерігав за нами. Ось тобі й демократичні перетворення. Борис Олійник говорить, що чинять перешкоди в діяльності Товариства, Власов криє КДБ, а в Івано-Франківську все, як і було колись. Нюхають…

     10 червня в Долині конференція Товариства. Тут є уже близько 1300 членів. А в Тлумачі вже кілька разів викликали до КДБ ініціаторів створення Товариства. Отакі-то суперечності! Отака-то війна. І сидять собі тихесенько українські депутати в Москві… Благодать та й годі…

                                х                    х                 х

   Єврейство нині відіграє немалу роль у тих процесах, які відбуваються в СРСР. Це страшенно лякає росіян-шовіністів. По руках ходять листи, в яких євреями називають усіх, починаючи від Леніна й закінчуючи жінкою Горбачова, яку називають Максудовною. Ленін по матері справді Бланк. Але важко повірити в те, що Володимир Святославович (Великий) народжений теж Малкою-єврейкою. Чому ж тоді її брат Добриня, а Малк Любечанин? Звинувачують Володимира, що хрестився в Корсуні, що хазари хрестили його. Леніна і його соратників звинувачують у тому, що на совісті Леніна 37 млн. жертв, а на совісті Сталіна 30 млн. Сталіна теж називають півжидом. А ось Троцький – Бронштейн, Ларін, Луначарський, Зінов'єв, Володарський-Коган, Урицький, Давидович, Розенталь, Свердлов-Марголін, Раковський, Воровський, Золотницький, Каменєв, Каганович, Слуцький, Гришин-Рабинович, Литвинов-Френкель – євреї, як і багато інших.        Звинувачують і генерала Давида Абрамовича Драгунського, що він створив антисіоністичний комітет для маскування. В отих писаннях євреїв звинувачують у всіх земних гріхах, що аж смішно читати. Якщо мова про Чорнобиль, то реактори тут, як інші атомні електростанції, поставили євреї, але повірити, що в Чернівцях диверсію вчинили євреї, то якось не в'яжеться. Правда, лисіють тут русяві і синьоокі, а чорних не бере ця хвороба. Пишуть, що СНІД теж на совісті євреїв, як і жертвоприношення, як і химерні проекти віку, як і нищення всього. Читаєш отакий трактат, що підсунули тобі невідомо хто й навіщо, і робиться моторошно від заклику «Вбий жида!» Уже били жидів, а потім жиди били нас, або починали бити жидів, а потім нас били. Я прочитав оце плутане писання. Невже справді в Тернополі в кавуни запускали шприцами СНІД. Не вірю, що таке було! Війну Наполеона і війну Гітлера подають як війни проти єврейства. Яковлєва і Коротича теж викривають. Я гадаю, що така агітація проти євреїв може викликати погроми. Євреї не можуть бути спокійними. Можливо, що вони будуть підтримувати національне відродження в республіках, хоч з другого боку відкриваються злочини, за які  винитимуть саме євреїв. Складний час. Але я в єврея каменем не кину.

                            х                     х                    х

      В Києві розказували мені, що Успенський собор підірвали не німці, а енкаведисти. Двох чи трьох поліцаї вбили, а ось той, що підірвав Успенську церкву, начебто дістав звання Героя Радянського Союзу. Чи реставрують? Я пожертвував гроші на церкву Пирогощої, де планується розмістити музей «Слова о полку Ігоревім». Я познайомився в Києві з москвичами, які створили музей на громадських засадах.

                            х                  х               х

    У Києві на заключному мітингу шевченківського свята болгарин побажав українцям синього неба на тлі золотих степів,  і тоді розгорнули  синьо-жовті знамена і тризуби, а ще великі плакати з написами жертв, серед яких було ім’я й Володимира Івасюка, а нижче цих імен знак питання: хто вбив? Марія Орлик була перелякана побаченим – розказує Павло Добрянський.

Архів